Відносини

Пристрасть чи кохання: як зрозуміти

Тані ще не було, і Вероніка сіла на лавку в парку. Вона відкинула голову назад і приклала руку до чола. Діма не залишав її думок ні на хвилину.

– Ти чого тут так розсілася?- Запитала Таня, яку Вероніка навіть не помітила, поринувши в свої думки і спогади.

– Тебе чекаю,- відповіла вона і встала з лавки.

– Ну розповідай, як твої справи? Розібралася зі своїми пристрастями?

Вони поволі пішли стежкою.

– Якби,- зітхнула Вероніка.- Цю ніч я знову була у Діми.

Таня дзвінко розсміялася.

– Ой не можу з тебе.- Насилу вимовила вона.- Говорила помилка і знову. І скільки разів ти плануєш так помилятися.

– Я хочу це закінчити і закінчу.- Впевнено промовила Вероніка. Зваживши всі за і проти, вона все ж прийняла таке рішення.

– Справді?- Таня не переставала сміятися.

– Кирило запрошував сходити з ним куди-небудь. Клин клином вибивають, сподіваюся вишібет. З Дімою крім пристрасних ночей у нас все одно нічого не може вийти. А мені потрібен серйозний чоловік і серйозні відносини.

– Як би не вийшло так – за двома зайцями поженешся, жодного не зловиш. І з чого ти взяла, що у Діми це не серйозно?

– Він – самовпевнений хлопчисько, де вже там серйозно. Аліса говорила, що він сюди з-за дівчини повернувся, а сам цій дівчині у всю змінює зі мною. І ще каже, що йому теж відносини потрібні, мовляв сім’ю теж хоче.

– Ну що-то ніякої дівчини не видно крім тебе. Я думаю, немає у нього більше нікого. Дивись звичайно сама, але мені здається, що нічого у тебе з цим Кирилом не вийде, а от з Дімою могло б вийти. – Таня посміхалася, дивлячись на задумливо рассуждающую подругу.

– Ага. Поки не знайде собі молодші. Знаю я таких. Ось мій колишній.- Вероніка зітхнула, згадавши колишнього чоловіка,- Ми були ровесниками, коли я за нього вийшла, а вже через рік почав по бабах тягатися. Краще постарше і вже точно не сина подруги.

– Ну не всі такі пси, як він. Так і в сорок від дружин по бабах бігають. Не від віку залежить. А всі твої проблеми від того, що надто вже ти обдумуєш все, копаешься у всьому, замість того, щоб просто насолоджуватися життям. Яка різниця чий він син, адже я бачу, що він тобі не байдужий.

– Не хочу здійснити чергову дурість. Це в двадцять років ні про що не думаєш, на все через рожеві окуляри дивишся, одними почуттями керуєшся. Всі. Давай краще про тебе поговоримо.

– Ну, в мене не так цікаво, як у тебе,- сказала Таня.

– Мені цікаво. Як так твій Ярослав і синуля?

Таня почала розповідати про чоловіка і сина, але це зовсім не допомогло Вероніці позбутися думок про Діму.

Повернувшись додому, Вероніка наготувала їжі до маминого приїзду. Коли вона звільнилася, була десята година вечора. Вона виглянула у вікно, машина Діми стояла біля його парадної.

– Ні, я не піду,- сказала вона сама собі і включила телевізор, влаштувавшись на дивані. Просидівши так хвилин п’ятнадцять, вона встала з дивана і пішла в коридор. А ще через хвилин сім, її пальці натискали на домофоні сусідньої парадної номер квартири Діми.

Коли Вероніка піднялася на поверх, Діма стояв біля ліфтів, прихилившись до стіни й схрестивши руки на грудях.

– Знав, що прийдеш,- посміхаючись мовив Діма, притягаючи її до себе.

– Який ти все-таки самовпевнений.- Відповіла вона.

– Так. Я такий,- задоволено промовив він, тягнучи Вероніку в свою квартиру.

– Я вирішив трохи попрацювати вдома,- сказав він і підійшов до ноутбука,- буквально пару хвилин і я весь твій.

Вероніка сіла на диван.

– Ну ось і все.- Закривши ноутбук він влаштувався поруч з Веронікою.- Їсти хочеш?

– Ні, я вже повечеряла. Може подивимося фільм який-небудь?

– Можна і фільм. Який?

– Комедію.- Відповіла вона.

Діма включив відповідний фільм.

– Морозиво будеш?- Запитав він Вероніку.

– Буду.- Відповіла вона.

Діма вийшов на кухню і через хвилину вручив Вероніці цукрову трубочку, тут же її роздрукувавши.

– Тримай, твоє улюблене.- Він вручив їй морозиво і влаштувався поруч з нею на дивані, поклавши свою руку на її плече.

– Спасибі.- Вероніка знову здивувалася тому, що він пам’ятає такі дрібниці.

Протягом усього фільму Вероніка не могла зрозуміти, чому ж Діма досі не пристає до неї. Вони сиділи спершись на спинку дивана, а він продовжував злегка приобнимать її. Фільм вони дивилися остільки оскільки, більше розмовляючи на різні нейтральні теми. Діма розповів про своє життя в Москві, про роботу, вони трохи згадали моменти з минулого, а Вероніка раптом зрозуміла, що більше не сприймає його, як того дванадцятирічного хлопчика, вбачаючи в ньому лише чоловіка. Чоловіка, який викликав у неї одночасно стільки почуттів, що вона не могла дати їм відповідне визначення.

– Мені рано вставати,- сказав Діма. Була вже перша година ночі.- Тобі теж на роботу завтра треба. Пропоную піти спати.- Він подав їй руку, і вони разом пішли в спальню.

Злегка поцілувавши її в губи, він сказав: “добраніч”. І зціпивши Вероніку в своїх обіймах, закрив очі. Він справді зібрався спати.

– Добраніч,- відповіла Вероніка, дивуючись. Вона затишно влаштувалася в його обіймах і теж закрила очі, піймавши себе на тому, що зовсім не розчарована тим, що в цей вечір не було їх бурхливої пристрасті, їй було добре від того, що він просто знаходиться поруч. В його обіймах вона відчувала себе немов у будиночку, захищеному від будь-якої негоди.

Вранці Дмитро приготував сніданок, а після довіз Вероніку до роботи.

– Побачимося ввечері?- Запитав він.

– Поки не знаю.- Відповіла Вероніка, придушивши трохи не соскочившее з мови слово “ТАК”.

Весь день посмішка не сходила з її губ. Як же їй було добре, навіть вночі, коли вона просто спала на його грудях, коли він приготував для неї сніданок, адже раніше жоден чоловік так не робив.

Вероніка вийшла з роботи, як їй зателефонував Кирило.

– Привіт, так на рахунок обіцяного побачення?- Запитав він.

Вероніка зовсім забула, що обіцяла Кирилу сходити з ним куди-небудь.

– Можна завтра о шостій.- Відповіла вона, і немов прокинулася від мрій, повернувшись до реальності, знову згадавши про те, що Кирило підходив їй куди більше Діми, і їй обов’язково потрібно розпочати з ним зустрічатися.

– Відмінно. Тоді завтра о шостій заїду за тобою, скажи адресу.

Вероніка продиктувала йому свій робочий адресу.

Як і домовилися, Кирило заїхав в шість і повіз Вероніку в найближчий ресторанчик на вечерю. Вони просиділи там пару годин, розмовляючи на різні теми, і їй було приємно спілкуватися з Кирилом. Її серце билося рівно, спокійно, ніяких пристрастей не вирувало в душі.

– Які плани на вихідні?- Запитав він її.

– Поки не знаю,- відповіла вона.

– Може зустрінемося? Сходимо на яке-небудь культурний захід.

– Я б на Диво острів з’їздила,- Вероніка раптом згадала, що давно хотіла покататися на каруселях, однією їхати не хотілося, а компанію так і не знайшла.

Кирило трохи зморщився і тут же знову посміхнувся.

– Вероникочка, це ж дитячі забави, а ми з тобою люди дорослі. Я хотів тебе запросити на виставку, як раз у вихідні буде проходити. Один дуже талановитий художник виставляється. Тобі сподобатися. Ну а потім можна на кораблі поплавати по Неві, ну і після ресторан. Як тобі такий варіант?

Вероніка звичайно не була поціновувачем мистецтва, але те, що Кирило її покликав на виставку, їй сподобалося, адже це характеризувало його, як інтелігентного чоловіка, приобщенного до культури, причому не позбавлений романтики, адже він хотів ще й покататися на кораблику.

– Добре. В суботу,- відповіла йому Вероніка, адже Діма в суботу повинен був працювати.

Кирило довіз її до будинку, а Вероніка думала про те, що для сім’ї саме такий чоловік саме й потрібний, її розум знову і знову повторював їй про це. До того ж Кирило навіть не намагався до неї приставати, не тягнув у постіль з першої зустрічі, що говорило їй про серйозність намірів того.

Вийшовши з машини вона побачила, що машини Діми поки немає. Ну і добре, подумала вона, адже йти до нього вона вже не збиралася, намагаючись думати про Кирила. Поговоривши трохи з мамою, вона пішла до себе в кімнату, і тут же пролунав телефонний дзвінок. Номер був незнайомий, але Вероніка відповіла.

– Привіт. Я вже вдома. Прийдеш?- Запитав Діма, а Вероніка, почувши його голос, відчула, як всередині у неї все затріпотіло серце відразу ж застукало сильніше. Мабуть, він якось дізнався її номер телефону в Лери, подумала вона.

– Прийду,- само собою вирвалося у неї, і вона тут же стала збиратися.

– Куди це ти на ніч дивлячись?- Запитала її мама.

– До подружки, залишусь ночувати у неї,- збрехала Вероніка і вискочила з квартири.

– До подружки, як же,- вимовила її мама, коли доньці уже не було вдома.

Діма знову чекав її біля ліфта, і одразу ж уклав в обійми, як тільки вона підійшла до нього.

– Я скучив,- сказав він і кілька разів поцілував її в губи.

Вони зайшли в квартиру і Діма тут же знову обійняв її.

– Я ще не встиг прийняти душ. Може скласти мені компанію?- Він посміхався, а в очах його знову горів вогонь бажання, а у Вероніки завмирало серце від цього погляду, адже і в її душі палало таке саме полум’я, загасити який у розуму ніяк не виходило.

– Я теж ще не була в душі, – посміхаючись сказала вона.

Цівки води скочувалися по їх оголених тіл, його руки ніжно пестили її разгоряченное тіло, а губи не відривалися від її губ. Вероніці здавалося, що її серце просто не витримає такого надлишку почуттів, які знову обрушилися на неї як їй здавалося, з ще більшою силою, ніж раніше.

– О Боже,- прошепотіла вона, притулившись до нього всім тілом і важко дихаючи. Вероніка не уявляла, як зможе відмовитися від цієї божевільної пристрасті і розуміла, що навряд чи одного разу буде так само бажати іншого чоловіка.

Related posts

Leave a Comment